четвер, 28 лютого 2008 р.

До уряду: Чим селяни Луганщини кращі від селян інших областей?

Голови ряду обласних фондів підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, ряд заступників голів обласних державних адміністрацій та начальників Головних управлінь агропромислового розвитку облдержадміністрацій прийшли до висновку – розподіл державних коштів на пільгове кредитування сільських забудовників у 2008 році має здійснюватися за основним показником – пропорційно до кількості сільського населення.

Розподіл, який проводився корпорацією «Украгропромбуд» на підставі протокольних рішень Міжвідомчої координаційної комісії, привів до результатів, коли Луганська область отримала 27 млн. грн. з чисельністю сільського населення 320 тис. грн., а, наприклад, Київська (690 тис. чол.) – 4,7 млн. грн. Отже, на одного селянина Луганщини припало по 85 грн. кредитних коштів, а на селянина Київщини – близько 7 грн.

Але ігноруючи думки вищезгаданих фахівців, Міністру аграрної політики України Юрію Мельнику направлено лист за підписом голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету Миколою Деркачем (обраний від Блоку Литвина), в якому визначено доцільність здійснення розподілу річного обсягу бюджетних коштів загального фонду Державного бюджету на кредитування індивідуальних сільських забудовників, а саме:

- 60% - розподіляти між регіонами пропорційно до фактичних обсягів фінансування програми за рахунок місцевих бюджетів та інших джерел;
- 30% - розподіляти з урахуванням чисельності сільського населення;
- 10% - з урахуванням ефективності використання бюджетних коштів.

Голові бюджетного комітету ВРУ перш ніж підписувати такого листа, необхідно було б згадати (або прочитати) ст. 109 Бюджетного кодексу України стосовно повноважень Комітету та ст. 14 Закону України «Про комітети Верховної Ради України», де чітко визначені повноваження Комітету по контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Виникає запитання: якими статтями Бюджетного кодексу України передбачено функції Головного розпорядника бюджетних коштів виконувати пану Деркачу? Хто дав йому право порушувати ст. 24 Конституції України і вважати, що сільські трудівники, котрі потребують поліпшення умов проживання в Луганській області в десятки разів кращі від селян Київщини? Чому держава має фінансувати луганчан, а кіровоградців не фінансує ні область, ні держава?

У листі М.Деркача також говориться, що таку позицію бюджетного комітету підтримує Перший віце-прем’єр-міністр України Олександр Турчинов.

Якщо Олександр Валентинович дійсно підтримав таку пропозицію (у що я мало вірю), то вважаю, що його просто використали для того, щоб «за його ж спиною» проводити антиконституційний розподіл державних коштів. За моєю інформацією, у разі остаточного погодження такого розподілу коштів зусиллями колишніх працівників корпорації «Украгропромбуд» буде створена посередницька структура – асоціація «Власний дім». І як тоді декларація уряду Юлії Тимошенко, який, як відомо, зараз говорить про знищення різноманітних посередників?

Хочу наголосити, що нормативними документами – Указом Президента України від 27.03.1998 р. №222, постановами Кабінету Міністрів України від 03.08.1998 р. №1211 та від 05.10.1998 р. №1597, що регулюють діяльність фондів – не передбачається створення ніяких посередників між Міністерством аграрної політики України і обласними фондами підтримки індивідуального житлового будівництва на селі.

Тарас ТОКАР,
активіст ВГО Альянс «Майдан».

P. S.: З вищезгаданого листа пана Деркача також стало відомо, що 5 березня 2008 року на засіданні Комітету з питань бюджету передбачено розглянути питання щодо підвищення ефективності використання бюджетних коштів для будівництва (придбання) житла для сільського населення, в тому числі для працівників бюджетної сфери.

Джерело: "Майдан".

вівторок, 26 лютого 2008 р.

Наша правда сильніша

Під час нещодавньої зустрічі в Москві українського та російських президентів у числі інших зачіпалася тема "спільних сторінок історії".

Це стало відомо зі слів Путіна під час прес-конференції за підсумками переговорів. Він заявив про можливе "спільне святкування 300-річчя Полтавської битви". Також Путін заявив, що вважає за доцільне обговорити це питання з "шведськими партнерами".

Деякі російські видання при цьому повідомили, що обидва президенти справді досягли домовленості щодо тристороннього "святкування" річниці Полтавської битви, і що нібито масштабна інформаційна кампанія з цього приводу має розпочатися восени нинішнього року, в рамках підготовки до 300-річчя руйнування гетьманської столиці в Батурині.

Отож, Кремль пропонує нам спершу спільно "відсвяткувати" річницю влаштованої московським військом різанини українців у Батурині, а потім, залучивши ще й шведів, так само гуртом відзначити нашу поразку під Полтавою.

Воістину, немає меж московському блюзнірству!

"Шляхта була, все взяла, кров повипивала,
А москалі і світ Божий в путо закували…"

Невже вони таки сподіваються, що ми разом з ними будемо гарцювати на кістках наших предків, "святкуючи" ворожу перемогу, результатом якої стало остаточне закабалення України в московське ярмо?

Невже ми справді справляємо враження народу "без честі, без пуття і без поваги" - якщо нам пропонують таку ганьбу?

Чому дозволяємо чужинцям плювати нам в обличчя, та ще й при цьому мовчки витираємося, а дехто й запопадливо облизується - замість того, щоб відповісти силою на таке нікчемне приниження?..

Якщо Москва хоче відзначати свої криваві перемоги, то нехай влаштовує торжества і гульбища на безкрайніх і нині малолюдних територіях, завойованих нею впродовж п’ятисот років безперервних загарбницьких воєн, і які тепер заселяють жовті брати московитів - китайці.

Ми ніколи не погодимося на спільні з Москвою історичні "святкування" – тому що у поневоленого народу, яким були українці впродовж століть, своя правда історії.

Наша правда кардинально відрізняється від "правди" поневолювача, котрий нас нищив і намагався зробити своїм підневільним рабом, силкувався паралізувати нашу волю, відібрати мову й переписати історію.

Наша правда – це усвідомлення того, що Москва ніколи не була союзником України, а завжди виступала як лютий і підступний ворог, як нещадний агресор, як зажерливий колонізатор, котрий знищив, зморив голодом, перетворив у табірну пилюку мільйони і мільйони наших співвітчизників.

Ми не збираємося жити в ненависті до сусіда, нехай і такого, як Росія, але водночас ми свідомі того, що у нас з цим сусідом – різні правди і різні дороги, і ніколи вони не зійдуться.

У нього – дорога в Азію, звідки він ніколи і не виходив, і потрясіння й метаморфози, які чекають цю останню на планеті імперію у двадцять першому столітті

У нас – європейський шлях, на який скалічена українська нація, після століть рабства, з Божою поміччю нарешті, попри численні перешкоди і різноголосся, починає ступати.

Михайло Сидоржевський.

Джерело: "Українська правда".

середу, 20 лютого 2008 р.

Они доfuckались

Юрий Романенко, «Главред»

Я ненавижу украинское государство. Оно представляет смертельную угрозу для меня, моей семьи и миллионов простых украинцев. Я презираю т.н. украинскую элиту, потому что ее суть - надувной шарик, взлетающий под купол Верховной Рады. Насколько хватит запасов прочности у страны, чтобы вынести обезьянничание, «косящее» под серьезную государственную политику?


Арсения Яценюка возмутил fuck, которым его наградил мент-беспредельщик, нарушивший правила дорожного движения. Семье знакомых моих знакомых повезло меньше – мама, папа и девятимесячный сын погибли в автокатастрофе, когда джип выехал на встречную. А с головы беспредельщика даже волосинка не слетела, и это не случайность. В Системе FUCKа априори больше шансов на выживание у того, кто сильнее и богаче. Вот почему фраза из анекдота «о том, что у меня лицензия на отстрел лохов» уже давно не выдумка, а суровая реальность.

Совсем без лицензии, просто так «лохов» убивают на дорогах. Их мочат в собственных квартирах, когда дома взлетают на воздух из-за изношенной инфраструктуры. Сотнями лохов убивают в шахтах, потому что дешевле пожертвовать ими, чем установить дорогое оборудование, уменьшающее риск взрыва метана. Лохи травятся в супермаркетах некачественными продуктами, им впаривают трамадол и ширку. Этот список можно продолжать до бесконечности.

Простые украинцы - уже давно камикадзе, которые ежедневно играют в русскую рулетку. Честно говоря, я и сам не знаю, доживу ли до следующего утра, ведь с работы до дома ровно 33 км в гонке на выживание.

Иногда случаются досадные неприятности, и небожители сами попадают в жернова Системы Fuckа. Самый громкий пример - Евгений Петрович Кушнарев. Браконьерничал в Изюмском лесу, со всеми вытекающими печальными последствиями. Смерть Кушнарева есть примером искупительной жертвы, такой себе подоходный налог за риск и безграничные возможности, которые предоставляет властное Корыто.

Однако, монстр беспредела начинает выходить из под контроля. Наши власть предержащие забывают, что одна из важнейших функций элиты показывать пример обществу, навязывая ему свои стереотипы и поведенческие характеристики. Так вот, беда Украины в том, что у власти находятся шизоиды, которые живут в двух, а то более, реальностях.

Первая реальность – это реальность бабла. Она приносит все те ресурсы, которые позволяют «олигархам» сияющими ракетами улетать в «космические» дали. Здесь сосредоточены такие «политэкономические» категории как «крепостные», «фабрики», «заводы», «дерибан» и т.д. Здесь все по-настоящему – обиды, боль, кидки, любовь, дружба, смерть.

Вторая реальность – это «шустер». «Шустер» - есть поток информационного «поноса» с помощью которого осуществляется оперативное управление «лохами». Ключевые категории «шустера» - «НАТО», «демократия», «русский язык», «коалиция», «перевыборы», «Конституция», «оппоненты», «справедливость», «пенсии», «проблема 2010» и т.д. Главная особенность «шустера» заключается в том, что здесь все понарошку. То есть, для виду шизоиды устраивают показательные драки, склоки, иногда, даже могут укусить друг друга. Главная задача заключается в том, чтобы все время удерживать внимание лохов в «шустере». Однако, стоит только выключить камеры и софиты и происходит ПЕРЕВОПЛОЩЕНИЕ. Противоборствующие шизоиды возвращаются в первую реальность, идут вместе в рестораны и бани, развлекаются с проститутками и придумывают, каким новым карнавалом занять лохов, чтобы те, однажды не увидели «невыносимую легкость бытия».

Впрочем, есть одна проблема. Она заключается в том, что (как сказал бы классик), «шустер» овладевает массами и становится материальной силой. В конечном итоге, в состояние шизоидности вгоняется все население страны. Манипуляционные химеры становятся реальностью, определяющей поведение масс.

При этом «лохи» являющиеся в баблореальности объектами жесточайшей сверхэксплуатации постоянно находятся в состоянии когнитивного диссонанса. С одной стороны, они все делают «правильно», как в телевизоре – беспредельничают на дорогах, бездумно тратятся налево и направо, залазя в долговую кабалу, голосуют за «правильные» партии (которые преподносятся медиакратией), а по вечерам смотрят, как главные шизоиды устраивают разборки в «Свободе Шустера», либо в ее эрзац-заменителях.

С другой стороны, лохи все чаще сталкиваются с правилом № 1 на котором стоит вся Система FUCKа– голосуй не голосуй, все равно получишь тот красивый результат, обескураживший Арсения Петровича Яценюка. Законы клановой баблореальности абсолютно противоположны демократическим иллюзиям «шустера». Поэтому, каждые очередные перевыборы оставляют т.н. электорат с носом. Вроде как бы и правильный выбор сделан, а «покращення вашого життя вже сьогодні» не происходит. Только «погіршення». Это объективный процесс и в этих рамках всем нам будет только хуже.

Дело в том, что нельзя все время пребывать в состоянии имитации. Все 17 лет независимости Украины мы жили царстве симулякров. Мы имитировали реформы, вместо реальных преобразований, у нас нет внешней политики, а есть ее фикция, в то время как реальные директивы идут с вашингтонского или московского обкома. У власти нет элиты, в прямом понимании этого слова, которая генерирует, продуцирует, имеет потенцию и создает реальный продукт. Существуют имитаторы, чья бурная деятельность, всегда приводит к очередному «газо-молочному» поражению. Крутой шик забить коленку в PR-стычке на СНБОУ. Еще круче, одеть гипс после штурма поликлиники, где вызволяли «братана» (естественно, под прикрытием депутатской неприкосновенности). А потом успеть с отчетом к Савику, чтобы «лохи» получили свою дозу шоу.

И, тем не менее, всякая имитация покоится, на реальной компоненте. Без нее она не может просто существовать. Только ее ресурс подошел к концу. Наследство СССР бездарно прожрано, а имитаторы кроме пустой «конституанты» ничего предложить не могут. Одно дело пускать шарики под купол, а другое – запускать в космос ракеты. И вот бесплодный мутант начинает пожирать своих созидателей. Он выходит из-под контроля. Дырки, дыры и дырища в законодательном поле, на которых были сколочены миллиардные состояния, начинают тянуть Украину на дно. Шизоиды обеспокоены, почва шатается под ногами. Они понимают, что надо что-то менять, но от привычки «тырить» очень трудно избавиться. И тянется, и тянется рука, прописывая в законодательстве очередные лазейки для различного рода уловок, под видом «первоочередных потребностей народа».

Тем временем Украина реально живет в состоянии холодной гражданской войны. Переход в горячее состояние всего лишь вопрос времени. Паралич власти порождает всевластие воли. Хочешь жить - имей биту. А лучше ствол. А еще лучше крышу в силовом ведомстве. Но и она не гарантирует вашей безопасности, что блестяще доказала искренняя досада Арсения Петровича. Если то ли третье, то ли второе лицо в государстве бессильно остановить беспредельщика, то зачем нам такое государство? Незачем. Это не наше государство. А, значит, если вы намерены жить в этой стране, именно жить, а не рисковать, нужно прикончить уродливого сине-бело-оранжево-красного Голема.

В Верховной Раде, на Грушевского, Банковой, в обладминистрациях и райсоветах должны сидеть другие люди. Не другие лица, а именно Люди, соответствующего качества и взглядов. Их много в Украине, но они разобщены, подавлены и дезорганизованы. Найти друга друга, организоваться и создать мощную политическую силу, вот задача, пути решения которой будут пунктирно обозначено в следующем материале.

Активіст Альянсу «Майдан» привертає увагу до Полтави

Загроза остаточного знищення Полтавської обласної бібліотеки для дітей ім. Панаса Мирного знову повертається. Як вже повідомляв Майдан-ІНФОРМ, приміщення бібліотеки знову відвідали підприємці, які вже понад три роки намагаються різними способами виселити цей заклад.

Місцевий активіст ВГО Альянс «Майдан» Тарас Токар привертає увагу керівництва області, а також обласних управлінь Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ до існуючої загрози. З інформації з достовірних джерел стало відомо, що готується нова кампанія по захопленню приміщення дитячої бібліотеки.

Останній покупець приміщення веде переговори з місцевим представництвом одного з відомих в Україні комерційних банків, запущена дезінформація по можливому звільненню з посади голови Полтавської облдержадміністрації Валерія Асадчева (який, як відомо, став активним учасником збереження бібліотеки), на 3 березня за позовом підприємця в Октябрському районному суді Полтави знову розглядатиметься «бібліотечна справа».

Крім того, місцеві представники громадськості та журналісти закликають обласну державну адміністрацію та обласну раду не йти на поводу у бізнесменів, які не мають на руках жодного позитивного рішення суду на свою користь.

Джерело: "Майдан".

понеділок, 11 лютого 2008 р.

Мої статті на сайті "Майдан"

Прочитати їх можна, зайшовши в розділ "Maidan Wiki". Вже найближчими днями цей блог почне поповнюватися новими власними матеріалами.